Завершальною в українській програмі Світових Днів Молоді в Лісабоні стала спільна Божественна Літургія за мир в Україні, яку очолив Апостольський адміністратор єпархії святого Володимира Великого в Парижі для українців візантійського обряду у Франції Гліб Лончина.
У своїй проповіді владика Гліб зосередив увагу на заклику Ісуса — «будьте, як діти», пояснюючи молоді, що означають ці слова.
— Людська сутність така, що завжди хочемо бути там, де нас нема. Хочемо бути більшими, аніж є. Пригадую, коли мені було десять років, я хотів швидше подорослішати. Хоча мені зовсім нічого не бракувало. Коли ми стаємо старшими, наші бажання перетворюються в мрії. Ми прагнемо більше знати, здобувати освіту, добре працевлаштуватися. Тоді ми усвідомлюємо, як важливо бути собою і виразити своє імʼя, показати свій індивідуалізм і бути справді цінними людьми.
Ісус нам каже — «станьте, як діти». Це слова самого Ісуса Христа, слова Євангелія. І ми мусимо зрозуміти їх сенс, брати до серця, боротися з ними, доки їх не зрозуміємо і не втілимо в життя.
Тому маємо шукати сенс, доки не зрозуміємо, що вони означають для нас.
Маємо зрозуміти також і те, чого вони НЕ означають. Бути як діти не означає бути безвідповідальним. Діти є дуже примхливими. Діти можуть бути дуже нечемними. Діти також шукають собі приємності, щоб лише бавитися, проводити цікаво час. Це часто відбивається в дорослому житті, наприклад, через надмірне захоплення компʼютерними іграми. Це не те, що Ісус мав на увазі.
Закликаючи нас бути, як діти, мав на увазі те, як діти тримаються своїх батьків. Коли дитина виступає на сцені, то не дивиться на публіку, а шукає очима в залі маму і тата, щоб вони бачили її виступ.
Яке велике довірʼя! Вони не бояться, що батьки поведуть якоюсь злою дорогою.
Дитина розповідає батькам всі свої переживання, не ховаючись за маскою.
І третє: дитина слухає своїх батьків. Через це їй добре ведеться, відчуває їхню любов. Так вона росте і розвивається.
Як втілити нам усе це в життя? Перш за все нам потрібно мати довірʼя до Бога. І це необхідно виробити в собі. Бо, повірте мені, без довірʼя немає любові. Ми не довіряємо Богові, а довіряємо всьому, що бачимо. Якщо маємо добрий досвід, якщо ми щасливі, то довіряємо, а якщо переживаємо труднощі, то перше, що терпить наша довіра до Бога. Ми думаємо, чому щось не сталося, чому Бог нас не послухав… Ми розчаровуємося, а дехто тратить віру.
І це не жарти, адже над довірою треба багато працювати. А в тому нам багато що буде заважати. Найперше — наша психіка, наші думки. Коли ми грішимо, то забуваємо, що Бог нас любить. А з цим треба боротися, адже Бог нас любить такими, як ми є. Навіть, якщо згрішили. Він не любить нашого гріха, який нас нищить. Йому жаль нас і Він не хоче, щоб ми нищили себе.
Тому навіть, якщо ми згрішили, треба сказати: Боже, перепрошую тебе! Я так тобі довіряю! Уповаю на Тебе!
Ми можемо ділитися з Богом усім, що переживаємо. Можемо залучати Бога в усі події нашого життя. Питати: Боже, що мені робити? Як говорити з цією людиною?Берімо всі тому приклад у псалмомоспівця, який про все говорить Богові.
І ще важливо слухати Бога. Без послуху немає поступу в духовному житті.
Бог нас любить такими, як ми є тут і тепер. Та це не означає, що не маємо ставати кращими. Треба працювати над собою. Поборювати свої гріхи і злі наміри. І випрошувати, шукати в Бога допомоги і сили, щоб їх поборювати.
Вірмо тому, що написано в Євангеліє і в Святому Письмі: Бог є любов і хоче кожного спати. Він від того не відступає, а кличе нас до покаяння.
Тому Ісусове «Будьте, як діти» не означає бути примхливими і безвідповідальними, а як дитина довірити себе і поділитися своїми думками, переживаннями і дозволити Богові їх розвʼязувати.
Після завершення Богослуження владика Гліб разом із духовенством звершили панахиду на спомин за українськими воїнами, які загинули в російсько-українській війні, та за отця Григорія Назара, який був співорганізатором української молоді в СДМ , та, на жаль, раптово помер на початку травня.
Підготувала Наталія Павлишин
